Вова! Открой бутылку!
Случайно наткнулся. Автора ни разу не читал до этого.
Моя немецкая приятельница Штефи переводит с разных славянских языков. В начале 90-х годов она обслуживала небольшую делегацию россиян из Санкт-Петербурга во главе с тогдашним мэром Анатолием Собчаком. Штефи ездила с ними в Бонн, Берлин и Франкфурт. А однажды Собчак попросил ее сопровождать его в Эденкобен. Там он хотел навестить знакомую графиню, землячку, покинувшую Петроград с родителями сразу после большевистской революции.
Графиня жила довольно скромно. Вечеринка была неформальной, поэтому они попивали вино с несколькими разновидностями сыра. Графиня пригласила еще двух приятельниц, рожденных уже явно в Германии, — в любом случае, русского они почти не знали (а может, просто плохо слышали). И потому Штефи должна была объяснять им на ухо, о чем идет речь. Вместо этого Собчак был с помощником — достаточно бесцветным, неприметным юнцом, о котором мэр вспоминал только тогда, когда нужно было разливать вино:
Вова! Открой бутылку!
— Вова, открой бутылку!
И Вова умело откупоривал бутылку по желанию шефа.
Не прошло и десяти лет, как Вова сделал стремительную карьеру. Сегодня о нем пишут все мировые газеты, не говоря уже о российских, которые исключительно о нем и пишут.
— Но для меня, — рассказывает Штефи, — его имя, его образ неразрывно ассоциируется с крылатой фразой Собчака: "Вова! Открой бутылку!". И я ничего не могу с собой сделать!
— И не нужно, — успокаиваю я ее. — Ты же не могла тогда знать, что чекисты не бывают бывшими.
— А такой хороший официант вышел бы! — сокрушенно вздыхает она. (Микола Рябчук)
Взято от сюда http://gazeta.ua/ru/articles/ryabchuk/_vova/138762
Вики о авторе https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%FF%E1%F7%F3%EA,_%CD%E8%EA%EE%EB%E0%E9_%DE%F0%FC%E5%E2%E8%F7
Моя німецька приятелька Штефі перекладає з різних слов"янських мов. На початку 90-х років вона обслуговувала невелику делегацію росіян із Санкт-Петербурга на чолі з тодішнім мером Анатолієм Собчаком. Штефі їздила з ними до Бонна, Берліна та Франкфурта. А одного вечора Собчак попросив її супроводити його до Еденкобена. Там він намірявся провідати знайому графиню, землячку, котра покинула Петроград із батьками одразу після більшовицької революції.
Графиня жила досить скромно. Вечірка була неформальною, тож вони попивали вино з кільканадцятьма різновидами сиру. Графиня запросила ще двох приятельок, народжених уже явно в Німеччині, — в кожнім разі, російської вони майже не знали (а може, просто недочували). І тому Штефі мусила пояснювати їм на вухо, про що йдеться. Натомість Собчак був із помічником — доволі безбарвним, непримітним молодиком, про якого мер згадував лише тоді, коли треба було розливати вино:
Вова! Открой бутылку!
— Вова, открой бутылку!
І Вова вправно відкорковував пляшку на побажання шефа.
Не минуло й десяти літ, як Вова зробив стрімку кар"єру. Сьогодні про нього пишуть усі світові газети, не кажучи вже про російські, котрі виключно про нього й пишуть.
— Але для мене, — розказує Штефі, — його ім"я, його образ нерозривно асоціюється з крилатою фразою Собчака: "Вова! Открой бутылку!". І я нічого не можу з собою вдіяти!
— І не треба, — заспокоюю я її. — Ти ж не могла тоді знати, що чекісти не бувають колишніми.
— А такий добрий офіціант вийшов би! — скрушно зітхає вона.