Бог дає драбинку, трохи вверх – трохи в долинку.

Галичина і АТО.

Як кажут в нашому селі; палиця має два кінці (прошу не путати з москальською пагворкой про «палку о двух концах», то зовсім різні, ба діаметрально протилежні речі)

З одного боку я знову тіжко хворий, а з другої сторони є можливість сісти камінчиком і написати щось мудре. Я сі не хвалю, тут справа не в геніальності пишучого, а в географії. З власного досвіду знаю; все написане в Галичині приречене на успіх .

Незаперечним фактом є те, що всі болячки від голови, коли думки і побажання не стикуються з реальними діями.

Хотів я, приміром, їхати в зону АТО, то треба була їхати, а не видумовувати причини які не дозволяють це зробити. Тепер маю купу болячок. Сидів би зараз десь на Луганщині, весь такий в камуфляжі, на одній стіні автомат висить, на другій РПГ красується.... Над головов ширяють літаки, чути кононаду Градів, а я в воєнних черевиках і з ножом, чищу на кухні картоплю для ополчєнія.
Потім наші сепаратисти їдять борщ і пампухи, задоволено гладять себе по череві і побачивши мене з підносом узвару (компот по вашому) кричать:

-Молодець братан, приготувати з такого ГМО такий обід то справжній подвиг! Героям Слава!

Дивно звичайно, але мислі про те, що я мчу на БеТееРі в атаку, а справа БМП Мотороли, а зліва танк Стрєлкова, а Паша Губарєв на связі мене, славного галичанина, навіть не посєщали.

Географія – сильна штука, я вам скажу, просто карма якась.

От дивіться; у нас почала фатально збільшуватись кількість зрадників. В число зрадників попадають всі, хто бодай заїкнеться про безглуздість АТО. Журналісти, бійці «Айдару», офіцери батальйонів самооборони ба навіть прогресивні письменники, як ото пан Юрій Андрухович. Я чоловік скромний і до величі Андруховича не дотягую. На відміну від маститого автора в мене «встає» не тільки на російськомовних, а на всіх красівих та амбіціозних дівок.

Ситуація нагадує часи «Чорної зради» середини прошлого віку, коли кількість вояків УПА рівнялась кількості інформаторів та агентів держбезпеки СРСР. «Бійці» «диванної сотні Галичини» вимагають для зрадників арештів та розстрілів забуваючи про ще одну галицьку приказку:

- Бог дає драбинку, трохи вверх – трохи в долинку.

Хто кого буде арештовувати ближчим часом то ще будемо подивитися. Аналіз подій на Галичині дає мені трохи іншу картинку. До прикладу візьмемо наші автомобільні дєлішки. Знаному в нашім краї правосектанту за місяць спалили 2 (!) машини. Тому самому який роз’їжджав по Івано-Франківську на БТР з автоматом в руках. Після анонімних погроз розправитись з ним та його родиною хлопець припинив активну громадську діяльність. Ще одному знаному діячеві вскрили автомобіль «Деу-Ланос» і щось там поцупили. Не треба бути політологом щоб зрозуміти; авто такого відомого автовиробника, будь який відомий в кримінальному світі злодій десятою дорогою обійде, тому це не що інше як попередження. Ватажки Революції Гідності, місцевого розливу, перестали красуватися в пресі люстраційними викриками і слухняно слідують лінії партії «Рошен».

На побутовому рівні ейфорія від «досягнень» Майдану різко пішла в долинку. Наш, геть аполітичний працівник, мовчавший останні 15 років, гнівно викрикнув на політ інформаційному перекурі:

-Грошову допомогу на дітей зменшують? То верніть мені Януковича!

От вам типовий прикад чергової зради ідеалів. Буйних прихильників право-секторного вирішення українського питання у нас на фірмі п’ятеро. Один в Польщі на заробітках, другий на заробітках в Росії, двоє поїхали в Турцію відпочивати, п’ятий , після експрес - поїздки до Німеції, де жиє і працює його мама, кардинально поміняв світогляд:

-Добре Ви казали, не буде в нас Європи хоч міняй президента кожний тиждень!

Найбільше його вразило в тій Німеції не дороги, ціни, чистота та охайність, а дещо інше. Коло розібраного старого будинку лежить купа металу і ніхто не тягне його здавати в пункт прийому! Саме цей факт і підтверджує, на його думку, разючу різницю в ментальності німців та галичан. Саме це показує, що Коломия без євреїв не Європа.
Тобто воювати за незалежнысть просто нема кому!

Не все звичайно так проросійсько в Червоній Русі, не все.

Не давно мав насолоду співпрацювати зі старим слюсарем-складальником. З’явилась нагода пригадати радянсько- технічну молодість і потренуватися в прийнятті конструктивно правильних рішень. Суперечка виникла з питання; як вплине зміна конструкції виробу на стан техніки безпеки під час експлуатації. Думка мого опонента була проста і правильна:

- Техніки Безпеки – забагато не буває!

Але я вважав, що використання дороговартісних складових покращить надійність виробу на 0 цілих , ла-ла-ла-ла десятих відсотки і не маючи технічних аргументів для контратаки мій слюсар раптом замайданив:

- Прошу пана не використовувати слів ла-ла-ла-ла та інших, бо вони маскальські, а я маскалів ду-у-уже не люблю. То якраз вони принесли ці слова-паразити в нашу культуру!

Я не мав наміру слухати лекцію про голодомор, Батурин і прочі Н-ські укази і з прямотою ватника гаркнув:

- А я, шановний, не люблю людей які не люблять москалів і вам, любєзний, прідьотся с етім сміріться!

Він, бідака, не чекав від мене такого сепаратизму і чисто по-галицьки заспішив виправдовуватись, заскигливши « о нєпротівлєніі Пушкіну та Лєрмонтову» . Це звучало як вибачення, але я вже був невблаганним:

-Саме такі грамотії як ви є носіями дикунських ідей про зверхність націй. Саме такі культурологи вітають бомбардування міст і селищ рідної мені Луганщини.

Луганщина мені не рідна, я в Галичині народився, але там мій дядько живе, донський козак з діда-прадіда. Я йому дзвонив не давно. Говорили з пів години. Нічо я не поняв. Йому за 80 років, а чисто Сєргєй Тюлєнін, щось допитатися в нього не реально. То він місяць тому хотів жити в Україні, то збирається вирушати на Київ...

Най Бог милує аби він став терористом, бо я його знаю. То буде море крові і купа кісток. Одне ясно; йому в город залетіло три снаряди. Українські вояки не спеціально по кабачках цілились, в них просто снаряди браковані. Ну яка армія такі й снаряди то понятно, але крім кабачків пострадали помідори і дві дині.

Саме тоді я й вирішив на війну йти.
Не знаю яка кров в мені взиграла більше, але зритий город я не пробачу нікому! Правда на війну я не вирушив. Знов голос крові дав про себе знати. По лінії мами (дай Бог їй і татови ще много років здоровля) я старовір.
Як ви не в курсі я оповім; старовіри наймудріші люди на світі, то навіть по мені видко. Їхня філософія слідуюча; не подобається світ котрий тебе оточує, відійти від нього. Боротьба зі світом гріха призведе до насилля. Це принесе нещастя іншим яке невідворотно стане і твоїм. Так і уявляю себе в далекій тайзі; сижу весь такий очищений на березі озера і розмірковую аж раптом осяває:

- Добрий розум, робить легким будь-який спосіб життя.

Ну тут у мене нестиковочки. Старовіри великі трудяги і акуратисти. Якщо з акуратністю у мене байка (може бути по-вашому) то з трудолюбієм шось не склалося, мені в сему плані буддизм більше підходить.

Та вернемось до наших вівців революції. Цікавим до розгляду видається комерційний аспект АТО. Справа в тім, що зниження бізнесової діяльності часів Майдану змінилось підняттям купівельної активності населення тепер-во. Я се явище дослідив і прийшов до слідуючих несподіваних висновків.

Галичани не бажають воювати.

Мало того, що вони уникають розмов про АТО, вони притягують до себе за вуха мирні часи, тратячи гроші на абсолютно не практичні речі. Вони штучно намагаються забути про війну стаючи ярими споживачами. Процвітає туристичний бізнес. Люди тікають від подій, нутром чуючи, що нічим добрим то АТО не скінчиться.

«Золота лихоманка» охопила військові комісаріати. Відколи хабар за немобілізацію сягнув зверх 1500 доларів, їхньою роботою зацікавились МВС та СБУ та прокуратура. Всі хотять долучитися до правильного розподілу коштів, не все ж Коломойському сметанку від АТО збирати.

Як каже народна мудрість, придумана мною щойно:

-Поки «Град» не вдарить націоналіст не перехреститься.

А гради вже б’ють. Луплять по свідомості галичан нещадно. Читаю інтерв’ю свідомого бійця батальйону «Азов».

http://firtka.if.ua/?action=show&id=55345 - для маловірів

Він весь такий мужній і правильний, але обличчя закрите. Шифрується під псевдо Тол і не розголошує імена людей які його підтримують матеріально. До речі їх аж двоє. Якби він жив на Донеччині то така таємничість зрозуміла, та в Галичині де «всі» бандерівці це видається неприродним. Кого боїться захищений владою і законом, оточений однодумцями патріот? На умовах анонімності він не шанобливо відзивається про галичан:

- Чоловіки з Івано-Франківська кажуть, що вони будуть воювати, коли ворог прийде на їх землю, а Луганськ і Донецьк нехай сам відбивається. Проте я думаю, що коли ворог прийде до Івано-Франківська, то вони зберуть валізи і поїдуть в Польщу,…

В зрадники і ФСБшники його ще не записано та справа за малим. А може і не вспінуть. Інтелігенція, хто бміг подумати (!), подає голос на захист поміркованості.
Для галицького письменника нема більшого позору як процитувати іншого галицького письменника, але раді міра во всьом мірє я себе пересилив:
-Бо живемо ми не за правдою. Ні за Божою, ні за Людською. Живемо на вістрі неправд. Жили так вчора. Живемо нині. Про завтра не думаємо. Чекаємо перемоги над ворогом. Чи точно знаємо його в лице?

Так що ніхто в нас воювати не хоче. Один я в задумі; що робити, що робити, що робити...?

Та то й не дивно; три грядки помідорів, три плантації кабачків, три гектара дині, магнітофон імпортний – три…
Віздоровію і поїду, я їм того не подарую, бо географія - страшна сила! 19 ч. · Ивано-Франковск